Вулиця Соборності – історична та архітектурна спадщина Полтави. Відомості про неї сягають ще XVIII століття. Тут перетинаються 20 вулиць та 4 майдани, створюючи неповторний колорит найстарішого куточка міста. Тут був похований Іван Котляревський, Володимир Короленко, Панас Мирний. Могили двох останніх були перенесені в інше місце. А от монумент Котляревському досі знаходиться поруч, на однойменному бульварі. Саме тут була прокладена перша пішохідна дорога Полтави із бруківки. Про неї і поговоримо. Далі на ipoltavets.
Від “Мостової” до “Малого Петербурга”: історія вулиці Соборності
У часи Гетьманщини вулиця Соборності починалась від Успенського Собору. Тоді вона так і називалась – Успенською та була головною артерією Полтави. Трохи згодом на картах вулиця була вказана як бруківка. До 1850 року це – єдиний відрізок центральної дороги, що був вимощений та ушляхетнений. У 1913 році на честь 300-річчя Будинку Романових тут висадили триста каштанів і вони гідно посіли своє місце у самому серці Полтави, надавши вулиці не тільки практичного значення, але й естетичного змісту.
Вулиці привласнювали багато імен: Олександрівська, Кураківська, які згодом об’єднались в одну – Жовтневу, Пробійна та Прорізна (через розростання або ж “пробивання” її далі через передмістя), Мостова. Назву “Соборності” вона отримала у 2016 році.
За проєктом архітектора Михайла Амвросимова ще у 1803 — 1805 роках місто мало стати так званим “малим Петербургом”. Центр його, площа Соборна, кільцем завершував би парад восьми вулиць, що починалися з монументів, церков або адміністративних споруд.
В результаті на прилеглих вулицях було побудовано сім урядових будинків в стилі класицизму, а на самій площі зведено Монумент Слави на честь 100 – річного ювілею Полтавської битви. При цьому з 36 вулиць та 9 площ міста, вимощені бруківкою були лише ці, які йшли до Соборної площі.
75 карбованців та дипломатичні здібності Панаса Мирного
Кажуть, що частина бруківки Полтави була прокладена не без зусиль українського письменника, та драматурга Панаса Мирного. У віці 22 років він переїхав до Полтави з Миргорода. Мав тут садибу та натхненно писав свої найвідоміші твори: “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, “Лицемерівна”, “Лихі люди (Товарищі)”, “Ганнуся”, “Морозенко” та багато інших.
Його син Михайло Рудченко згадував: “Бувало, як застрягне в багнюці чиясь бричка, то так і простоїть на тому місці всю зиму аж до весни. У таку пору люди не могли завезти собі ані продуктів, ані палива”, – пише сайт “Історія Полтави”.
Цей факт не давав спокою Панасу Мирному (справжнє ім’я – Афанасій Якович Рудченко). У 1905 році він вирішив домовлятись з місцевими мешканцями про часткову співучасть у проєкті з прокладення дороги. Сама бруківка коштувала 75 карбованців. Міська рада мала виплатити 50 з них, а решту – додати власники сусідніх будинків. Але останніх не дуже приваблювала така перспектива. Особливо обурювалися заможні полтавці. Вони сподівались на своїх жвавих коней, що могли витягнути бричку з будь-якої багнюки. Бідні ж люди були ладні платити без вмовлянь. Та врешті – решт і ті, і інші дійшли згоди завдяки дипломатичним здібностям Мирного, і задум з прокладення бруківки був реалізований.
Єврейський некрополь в самому центрі міста
З роками бруківку знищували та знову відбудовували. Особливо це стосується дороги на вулиці Соборності, якою ширяться історії про могильний граніт під ногами полтавців. Гіди Полтави розповідають, що частина бруківки тут – це дійсно надгробні плити, про що свідчать написи на каменях. Одні кажуть про походження плит з Єврейського кладовища, інші – про запозичення матеріалу для доріг з міського кладовища. Чому так?
Ще на картах 1877-1906 років можна помітити Єврейське кладовище, що сягає близько чотирьох гектарів та знаходиться північніше центра, біля вулиці Панфілова. Точний час перших поховань на цьому кладовищі достеменно невідомий, але вважається, що в довоєнні часи тут були надгробні плити, датовані 1820 роком. Потім, у часи Другої світової війни, німці розтрощили ці могили, а мармур, граніт та огорожі вивезли, перетворивши на щебінь. Але все ж деякі з них збереглись. Так, після проведення розчищення тут у 1994 році, виявилось, що на одному з поховань є напис давньоєврейською мовою, який переклав полтавець, лікар Йосип Герцовський. Дослівно переклад звучить так:
“У третій день місяця ІОР 5674 року (квітень 1911 р.) від створення світу сонце потемніло, коли зійшов вогонь з неба і спалив наш святий дім, нашу красу – велику синагогу в нашому місті з усіма коштовностями колишніми у нас з давніх-давен. Боліло наше серце, потемніло в очах, бачачи як знищуються святі сувої Тори! Вогонь знищив 46 наших святих сувоїв Тори-праведне вчення, вічне життя … вчення, яке чули з вогню – все пішло вогнем в небо! Залишки сувоїв Тори, знайдені в попелі, ми поховали в надійному місці 10-го вищевказаного Місяця. Усі євреї оплакували цю втрату… Нехай в наш час виповниться передбачення наших пророків”.
Також була знайдена і інша могила: полтавського купця, мецената та громадського діяча Давида Молдавського, дата смерті якого значиться як 1914 рік.
Але точно не встановлено, чи саме ці плити єврейських поховань було використано для бруківки Соборної площі. Деякі дослідники зазначають, що бруківка скоріше зроблена з граніту міського кладовища. Раніше воно поділялось на два: Старе і Нове. Старе Кладовище знаходилось у місці, де похований Іван Котляревський та стоїть меморіал Солдатської слави. Нове – зі сторони вулиці Раїси Кириченко.
До Другої світової війни в Полтаві проживала значна частина єврейського населення. Тому не дивно, що на багатьох плитах Старого кладовища є єврейські прізвища.
Вічна дорога: відмінності львівської і полтавської бруківки
Цікаво, що полтавська та знаменита львівська бруківка – не однакові. Якщо говорити про метод прокладання, то власне бруківка являє собою натуральний камінь, який “вбито” в товщу землі. Але у Львові, наприклад, цей камінь більш придатний для автомобільного руху, бо не має такої “горбкуватої” структури, як полтавський. Автомобілісти, яким доводиться користуватись бруківкою, скаржаться, що вона призводить до несправності ходову.
Але архітектори, не дивлячись на погану привабливість з точки зору практичності, все одно називають бруківку “вічною дорогою”. Мотивують це простим прикладом: якщо спостерігати за “зходом” асфальту в деяких частинах міста, можна розгледіти частину старої дороги, вимощеної саме бруківкою. Відбувається це тому, що раніше її використовували в якості підготовчого матеріалу для асфальту.