Смак полтавської галушки, духовної святості міста, його розлогої території захоплювали письменників і митців не лише України, але й світу. Якийсь, певно, існує чи то духовний код, а чи може якась естетична павутина снується століттями, яка скликає майстрів словесності на утаємничені ради (зокрема зі словом, передусім із самим собою). Далі на ipoltavets.
Березневі дні завше овіяні ореолом жіночності і разом з тим життєствердним пафосом, який золотим акордом відлунює в творчості Т. Шевченка. У словах письменника переплетені ноти романтизму в єдності з реалізмом. Тож поговоримо про українського Прометея, який заліковував рани полтавськими місцевостями та пам’ятками.
Т. Шевченко: тричі освячений духовною столицею України
Відомо, що Тарас Григорович Шевченко тричі приїжджав на Полтавщину: перший візит – 1843-1844, другий – 1845-1846, третій – 1859. Невипадкове, швидше сакральне число 3 як священність та сила трьох стихій: води, землі і неба. Мабуть, саме за цим покликом завітав Т. Шевченко на Полтавські обрії. То був поклик серця, аби наситити спраглу душу народними постулатами, задовольнити естетичні домінанти свого творчого неспокою. Кожна із цих знаменних дат позначена особливим (батьківсько-синівським) виявом любові і повагою до рідної землі; кожний візит віддзеркалює найвищий вияв синівської любові (йдеться передусім про потужну ренесансну акцію Т. Шевченка – написання поезій та просвітницька робота над архітектурними замальовками “Мальовнича Україна”). Ці два ремесла письменник проніс крізь призму свого життя; варто зауважити, що письменник із 47 прожитих земних років 24 – був кріпаком, 10 – перебував на засланні і лише 13 років з них були вільними, проте тяжкими і буремними.
Уперше відвідавши Полтавщину, Т. Шевченко оглянув безліч сіл, які тішать око і сьогодні (Дігтярі, Сокиринці, Іржавець та інші) та пишних міст (Переяслав, Пирятин). Маючи дружні стосунки із талановитим письменником Євгеном Гребінкою, Шевченко збагачувався широтою духовного світу друга-однодумця та його історіями про життя українців-кріпаків.
Візити до Полтавщини хоч і були позначені теплотою, однак стискали серце полум’яного патріота (не міг Т. Шевченко безболісно спостерігати за сутужним життям українського люду). Український пророк брався за перо та пензель, аби хоч якось пробудити український народ “від сну”, закликати до нового антикріпацького життя.
Знаковість та унікальність другої подорожі Т. Шевченка до Полтавщини (1845-1846) у тому, що він оглянув та збагатив свій внутрішній світ пам’ятним Мгарським монастирем (Лубенщина), в якому домінує якийсь духовно возвеличений протяг християнства, оглянув містичний та загадковий Гоголівський Миргород, до речі, постать преславного Миколи Гоголя, власне, як й Івана Котляревського, завжди була вагомою для Т. Шевченка. Саме ці письменники: Іван Котляревський як зачинатель української літератури, а Микола Гоголь як оповідач романтичних настроїв української історії, назавжди закарбувалися в думах основоположника української літератури – Тараса Шевченка. Знаменна друга подорож ще й тим, що Тарас Григорович завітав до героїчної Полтави, змалювавши садибу І. П. Котляревського, до речі, подані малюнки стануть знаковими при реставрації музею-садиби зачинателя української літератури в Полтаві.
Третя подорож знаменна відвідинами Зінькова (на мапі якого згодом з’явиться родинне гніздо братів Тютюнників), Лохвиці, Гадяча, Пирятина. Письменницька скарбниця Т. Шевченка поповнилася такими мистецькими творами про Полтаву: “Будинок І. П. Котляревського в Полтаві”, “Воздвиженський монастир у Полтаві” та іншими.
Духовність Полтавщини і полтавців просякнута особливим мистецьким та національним надбанням, адже духовна столиця Україна зростила й виплекала неосяжну кількість всесвітньо відомих майстрів. Т. Шевченко, відвідавши Полтавщину, збагатився народно національним колоритом, всотував духовний нектар письменників-полтавців, а також історії селян про своє життя. Розповіді, зауваження, біди, радості, печалі Т. Шевченко трансформував у власній письменницькій картині й передав власну рецепцію нам, нащадкам, а ми всякчасно звертаємося до народної Біблії – “Кобзаря”, аби відшукати власні розгадки до проблем, які спіткають нас у третьому тисячолітті.
