Є такі легендарні постаті, які не тьмяніють з плином літ, а навпаки ще стрімкіше набирають популярності у народних прошарках. Власне, секрет такої яскравості закорінений радше у таємничості, унікальності, а подекуди навіть трагічності. Кожне століття по-своєму сприймає своїх геніїв, відшукуючи якісь нові грані унікального таланту і талану. Мова йде сьогодні про безмірно талановиту та трагічно безталанну полтавку Марусю Чурай (1625-1653). Глибокий вияв обдарованості, та занадто мілка життєва річка, яка була невиправдано бурхливою, неспокійною та хвилюючою. Можливо, Маруся Чурай пронизана ореолом таємничості в народних переказах, бо аж надто в молодому віці розплатилася своїм життям за вірне кохання й творчий вогонь. Далі розповість про це ipoltavets.
Життя Марусі Чурай – бувальщина чи ексклюзив?
На перший погляд видається, що вже аж надто унікального в образі Марусі Чурай? Причому митці схиляються до різних думок стосовно полтавки: одна когорта вихваляє ніжну хоробрість, широке серце, талановиту богему-піснярку, інша ж навпаки говорить про нівелювання моралі та християнських догм (мовляв, отруїла Гриця, та ще й не поквиталася за свій земний гріх). А вона, та дівчина Маруся, сповна випила (може й не один) келих отруйного зілля, згубивши та втопивши свою білосніжну душу в буденних гріхах. Дочка Гордія Чурая, отже, горда, непохитна, не здатна терпіти кпини, невігластво і образи. Багата у своїй бідності, щаслива у своєму нещасті – така вона полтавська поетка-піснярка. Писала, співала, тим рятувала душу від духовної, а згодом і фізичної смерті; та духовна загибель випередила фізичну, зламавши непохитну міць та творчу іскру. Закоханий у полтавську красуню, Іван Іскра не зміг запалити вогник кохання в серці піснярки (хоч кохав вірно, щедро роздарюючи дівчині свої душевні муки). Та говорять, що серце українки, до того ж полтавки, якщо покохає – то навіки. Отже, серце красуні вже не могло вибратися зі згубних тенет кохання. Любовний трикутник, який ми бачимо у творах мистецтва, увірвався в життя Марусі. Галя, Гриць, Маруся – такі різнотипні: в образі Вишняківни превалює прагматизм, в Бобренка – слабка хоробрість, а в Чураївни – незламна духовність. Разом із Марусею до нас дійшли образи всіх дійових осіб, аби показати немеркнучу зірку на темному, аж надто грізному й беззоряному небі. Проте зірка духовності, незламності, вірності, високості, небуденності, прещирості сяє над полтавським краєм, уславлюючи незламну могутність. Немеркнучість зірки-Чураївни віддзеркалюється в непримеренності душевного гноблення, показу унікальності свого Я, незважаючи на злощасні примхи долі.
Жінка-дівчина, народжена не в свій час, окрилена народно-любовною піснею, зломлена жорстокою буденністю, лишилася немеркнучою зіркою в духовному ореолі народного життя нації.
