2 Грудня 2022

Фізична культура на Полтавщині: як змінився спорт від племен до радянщини

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

З давніх часів фізична культура впливала на формування державності, релігії, побуту, допомагала виховувати військо, формувала мораль у суспільстві, зберігала самобутність нації тощо. Однак попри складу політичну ситуацію в останні століття спорт на Полтавських землях розвивався дуже слабко і невпевнено. В чому основні причини та яким був спорт раніше – далі на сайті ipoltavets.

Зародження фізичної культури на полтавських землях

Виникнення фізичних вправ та ігор у стародавніх народів, що населяли територію Полтавщини, належить до часів первіснообщинного ладу. Фізична культура цього періоду знайшла своє відображення у мисливстві, рибальстві, скотарстві, землеробстві, військовому та побутовій діяльності. Стародавні слов’яни використовували верхову їзду, метання різних предметів, стрільбу з лука, різноманітні ігри, багато з яких у своєму первинному стані пов’язані з давніми релігійними ритуалами, пов’язаними з ініціацією переходу юнаків у старшу вікову групу – воїнів, захисників роду та землі.

Фізична культура до початку Київської держави розвивалася в надрах Скіфської держави. Елемент змагання, в якому визначалися кращі воїни (слов’яни вважали, що герої – напівбоги, яким Бог дає силу захищати бідних і бідних), був запозичений нашими предками у греків і візантійців. Існує давньоруський переклад трактату грецького філософа Діонісія Ареопагіта. У цьому трактаті описується кулачний бій, боротьба, біг, верхова їзда та метання предметів під час Олімпійських ігор в Елладі. Можна говорити про фізичну культуру слов’ян як про систему, що увібрала досягнення фізичного виховання багатьох європейських народів того часу.

Анти і слов’яни відрізнялися великою силою. Виховання слов’янських дітей здійснювалося всією родовою общиною. Хлопчиків і юнаків виховували чоловіки, а дівчат – жінки. Слов’яни, як і інші народи, проводили ініціативні обряди, в яких головне місце відводилося фізичному вихованню молоді. Батьки виховували і навчали дітей, передавали їм уміння та навички під час полювання, верхової їзди, стрільби з лука, метання списа, плавання. У спадок дітям свої знання передали самі батьки. Часто слов’янам доводилося вести війни, відбивати набіги кочових племен (гунів, болгар, аварів, хозар та ін.). Це вимагало військової підготовки молоді та дорослих. 

Фізичне виховання в Київській Русі

Починаючи з Володимира Великого (960–1015), виховання юнаків здійснювалося в спеціально організованих «будинках молоді», або «будинках чоловіків». Відомо, що серед громадських формувань були «лісові школи», які діяли в рамках чоловічих військових союзів. Там проходила первинна «посвята» молоді, під час якої основна увага приділялася військово-фізичній підготовці. Є підстави вважати, що військово-фізичному вихованню надавалося великого значення в монастирях, церквах і навчальних закладах.

 Ці інституції, крім релігійного, мали ще й оборонний характер. Мистецтво користування зброєю вдосконалювалося завдяки різноманітним товариствам, таким як асоціації стрільби з лука, боротьби на зброї, школи кулачного бою та фехтування. 

Але першим виховним елементом традиційних народних форм військово-фізичної підготовки були сім’я і рід, де відповідальність за виховання майбутнього воїна покладалася на його батька, інших чоловіків роду (старших братів тощо), старійшини роду. 

Значного розвитку в княжі часи набуло судноплавство і морський флот. Уже в Х ст. на Дніпрі переважали дерев’яні рубані човни. Вони могли вміщувати від 40 до 100 воїнів і використовувалися як для оборони Києва, Новгорода чи Чернігова, так і для дій на морі. Олег під час походу на Константинополь (941 р.) мав флот із 200 човнів (по 40 вояків у кожному), князь Ігор ходив на Візантію з флотилією, яка налічувала майже десять тисяч човнів.

Наступний етап спортивного злету – ХІХ століття

Починаючи з ХІХ  століття такі види спорту на Полтавщині, як боротьба, футбол та деякі інші види спорту, набули величезної популярності. Інтерес і увага, які Радянський Союз приділяв фізичному вихованню, виявилися дуже вигідними для країни. До моменту розпаду Радянського Союзу в Україні вже було створено численні спортзали, басейни, стадіони та інші види спортивних центрів.

Перші спортивні організації були засновані в другій половині ХІХ століття. Їх було небагато, серед них були аристократичні яхт-клуби, а також деякі тенісні клуби. На початку століття з’явилися перші атлетичні клуби. У 1900 р. в Україні діяло 196 гуртків. Перші спортивні стадіони та центри були побудовані через кілька років. Тоді ж з’явилися перші спортивні журнали «Спорт», «Краса і сила».

На полтавський спортивний рух значний вплив мала організація гімнастів «Сокол», яка була знаною в Центральній Європі з другої половини ХІХ століття.

Дитячі спортивні школи на Полтавщині

ДСШ завжди відігравали важливу роль в організації фізичного виховання та спортивно-масової роботи на Полтавщині. У другій половині минулого століття на тут було 7 таких шкіл; Лубенська школа (директор С. Кунцевич), Миргородська школа (директор П. Супруненко), Полтавська школа №1 (директор Д. Євсєєв), Полтавська школа №2 (директор М. Бричков), Кременчуцька школа (директор М. Ловков), Лохвицька школа (директор В. Коваль), Хорольська школи (директор М. Радченко)

На той час 81 тренер серед тренерів в школах працювало 58 осіб з вищою освітою та 16 осіб із середньою спеціальною. У 1961 році утворюються ще три школи, що належать до системи добровільного спортивного товариства «Авангард», де працюють 7 тренерів та 350 учнів.

Заняття в спортивних школах проводяться з 15 видів спорту згідно з «Положенням про ДСШ» Міносвіти СРСР і програми кожного виду спорту. Поступово школи стають великими спортивними центрами фізичного виховання і спортивної підготовки школярів у містах і районах. Лише в 1966 році кількість студентів зросла на 700 осіб.

Якщо 3-5 років тому школи готували лише спортсменів другого розряду і невелику кількість першого розряду, вже в 1966 році школи в області підготували 3 майстри спорту, 4 кандидати в майстри спорту, 68 спортсменів першого рейтингу, 250 спортсменів другого рейтингу, 375 спортсменів третього рейтингу, 700 спортсменів юнацького рейтингу.

Чого на той час не вистачало ДСШ

Суттєві покращення тренерського складу ДСШ, підвищення методичного рівня тренінгів та стосунків із загальноосвітніми школами слід відзначити наприкінці 60-х років ХХ ст. Таким чином Полтавська ДСШ №2 розпочала активну роботу серед людей з порушеннями опорно-рухового апарату, у спеціальних лікувально-профілактичних групах, а також у групах дітей початкової школи для навчання плаванню: тільки в 1966 році ці заняття відвідувало 350 дітей віком від 5 до 7 років.

Однак результати учнів Кременчуцької, Хорольської та Лохвицької ДСШ на обласних олімпіадах були вкрай низькі: із 96 учнів, які брали участь у республіканській олімпіаді в березні 1967 року, 61 учень був Полтавської ДСШ, 11 – Кременчуцької ДСШ, 6 – Лубенської ДСШ. Учасників з інших шкіл не було через погані результати учнів цих шкіл.

Згідно з положеннями про дитячі спортивні школи учні, які закінчують такий заклад, повинні виконувати нормативи майстра спорту або першого розряду, а зі спортивних ігор – другого розряду. Але в 1966 році Лохвицьку ДСШ закінчили 46 учнів, але жоден з них не мав результатів першого рейтингу. У Хорольській ДСШ 79 учнів виконали нормативи першого рейтингу і лише 5 учнів – другого. 

Можна зробити висновок, що протягом наступного десятиліття не тільки з’явилося кілька нових ДСШ, але й змінилася їх спеціалізація (див. табл. 3). За цей час у ДСШ було підготовлено 2 майстри спорту СРСР, 20 кандидатів у майстри спорту, 83 – спортсмени 1-го розряду, 271 – 2-го розряду, 1784 – 3-го та юнацького розрядів. Високі результати у навчанні мають Полтавська ДСШ №2 і №3 та Кременчуцька ДСШ №1. 

Створено хороші спортивні комплекси в Полтаві та нове приміщення для спортивної школи в Лубнах, кременчуківці отримали відмінний спортивний ресурс. Тим часом Карлівська, Гребінківська та Пирятинська ДСШ мають погане матеріальне забезпечення.

Однак попри ганжі в роботі цих спортивних навчальних закладів довгий час вони були єдиною можливістю виховувати видатних спортсменів і прививати пересічній молоді любов до спорту. 

.,.,.,.