2 Грудня 2022

Марина Грицай: “Навчаю малюванню і ліпленню майбутніх архітекторів, інженерів, будівельників…”

Related

Камера в тринадцятих iPhone: 7 цікавих фішок

Незважаючи на появу нової чотирнадцятої лінійки, iPhone 13 залишається...

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

Для Марини Грицай з Решетилівки малювання завжди було улюбленим заняттям. Але вона вперто опановувала робітничі професії, бо постійно вважала, що творчість не зможе стати основною її роботою, яка приноситиме і задоволення, й дохід. Та доля вирішила все за дівчину…Далі на ipoltavets.

Марила творчістю, шукаючи робітничий фах

Марина малювала зі школи. Щоб дитина розвивала ці здібності у фаховому закладі, батьки віддали її в художній клас Дитячої школи мистецтв у рідному місті Решетилівка під опіку талановитої викладачки Ольги Зозулі. Першу мистецьку спеціальність Марина здобула у Миргородському художньо-промисловому коледжі імені М.В.Гоголя, де опанувала фах художника-кераміста. Навчатися в обраній сфері вона продовжила у Полтавському національному університеті імені Юрія Кондратюка. Та як би не прагла душею Марина до творчості, їй завжди здавалося, що вона може бути великою насолодою, але аж ніяк не заробітком. 

Певний час дівчина працювала у сфері адміністрування одного з дитячих розважальних закладів міста Полтави. Ще тоді вона помітила, що до неї тягнеться малеча. Адміністративній роботі Марина віддавалася сповна і в той же час не припиняла малювати. Вона усвідомлювала, що без творчості  не буде щасливою: не матиме задоволення від життя і її з наявною роботою просто не порівняти. Допоки дівчина навчалася й отримувала непогану стипендію, вкрай сумних думок не виникало. Та коли опинилася у “вільному плаванні”, прийшов відчай і такі роздуми: “Кому моя творчість крім мене потрібна?”, “Малюванням на життя не заробиш…”. 

По завершенню студентських буднів дівчину нічого не тримало в Полтаві. Вона повернулася в Решетилівку, вперто не втрачаючи переконання, що без робітничої професії в житті не обійтися. Марина вступила до місцевого Художнього професійного ліцею, маючи чіткі наміри опанувати ще й фах швачки, і згодом здобула і цю робітничу професію.

Між тим, одного дня Марина взялася малювати портрети на замовлення і завдяки своїм роботам заодно рекламувати себе в соціальних мережах. На здивування дівчини, у неї з’явився непоганий, а головне регулярний дохід. Незабаром Марина навіть розпочала співпрацю з грузинською компанією G-Art, яка замовляла у неї портрети для клієнтів зі США…

Відкрила творчий клас

Але ж доля мала на все інші плани! Одного дня зовсім випадково наша героїня зустрічає людину, яка пропонує їй реалізувати свої творчі здібності у співпраці з дітьми. Марина розривалася між “так” і “ні”. Творча робота — це ж те, чого вона так прагла! Але ж ні досвіду, ні педагогічної освіти! Та наша героїня наважилася перебороти свої страхи. І вони трансформувалися у… задоволення. Гурткова робота з учнями старших і середніх класів з перших днів була результативною. Можливо, так тривало б і надалі, якби одна знайома не попросила Марину, щоб та перевірила її дитину “на талант”. Перевірка закінчилася проханням про приватні уроки, а згодом продовжилася  хвилею чудових відгуків у соцмережах і бажанням інших численних батьків приводити дітей саме на творчі заняття до Марини Грицай. 

“На перше індивідуальне заняття до мене прийшла Заріна, якій було три з половиною роки. Здавалося, ми з нею одна одної боялися, приховували свої емоції, — згадує, сміючись, наша героїня. — Але мама дівчинки пояснила їй: якщо та хоче чогось досягти і займатися тим, що їй до вподоби, треба перебороти всі страхи перед незнайомою “тьотею”. З тих пір ми стали як рідні. Заріна тепер ходить навіть на додаткові заняття”.

Спершу творчий клас наша героїня організувала вдома. Так тривало до року Марина чудово справлялася з новою роллю, та от чималенькому колективу учнів було все більш тіснувато та й хотілося умов особливої атмосфери. А згодом разом із колегою по творчості Тетяною відкрили творчу майстерню в центрі Решетилівки, яка діє уже рік. Навчатися до Марини Грицай приходять близько 30 дітей. Це здебільшого малеча трьох, чотирьох і п’яти років, які бажають займатися малюванням чи ліпленням з пластиліну. 

З перших уроків викладачка привчає вихованців до відчуття кольору, вміння передавати форму, розвиває просторово-образне мислення та інші ази цього роду творчості. А ще обов’язково вчить дітей акуратності в роботі з фарбами, прибиранню робочого місця. Марина наголошує, що дитяче малювання і ліплення на перший погляд здаються звичайним часопроведенням, але насправді такі заняття під керівництвом здібного наставника формують у дітях фахівців на перспективу.

“Навчаю майбутніх архітекторів, інженерів, будівельників, майстрів манікюру, перукарів та представників багатьох інших затребуваних професій”, — говорить Марина.

Ліплення з пластиліну вабить дітей тим, що їм легко вдається створювати об’ємні фігури. Для дітей робити власноруч 3-D форми — це дуже круто! А при цьому дитина вчиться помічати ознаки цих форм, розвиває дрібну моторику, що великою мірою впливає на розвиток головного мозку, зокрема й мовленнєвої функції. Старші працюють зі звичайним пластиліном, малюки зі спеціальним — м’якшим і таким, що не липне до рук. У малювання ж чимало своїх плюсів. 

У дитячих малюнках з’явилося так багато жовтих і синіх кольорів

За словами викладачки, конкретний вік у творчій справі не є визначальним. Це все індивідуально… Зазвичай батьки приводять на заняття дітей, у яких є “тяжіння” до цього. Та буває й по-іншому. Одного разу на навчання записали трирічного хлопчика. Як не намагалася Марина зосередити його на малюванні, малий все розповідав про танчики і динозаврів… “Малювання —  це не для нього”, — подумала викладачка (бо є й такі діти). А виявилося, що малому просто треба було підрости. Він повернувся у майстерню через рік і малював відтоді дуже зосереджено. Виходить, талант “просився” просто подорослішати.

Дітвора каже, що любить уроки з пані Мариною, бо вона ніколи не тисне власними темами, дозволяючи малювати те, що бажають діти. При цьому викладачка вміє донести основні принципи творчості і подати необхідний матеріал, не відкидаючи бажання учнів. Батьки теж не скупляться на слова приємності для наставниці, бо задоволені результатом її праці.

Початок війни вніс свої корективи у роботу Марини Грицай. Як і багатьом творчим людям, їй довелося взяти паузу в цій праці, від такого собі “стану афекту”. Перерва тривала до півроку. Але діти і їх батьки висловили наполегливе прохання не поривати зі спільною творчістю, навіть у такі складні часи. Викладач каже, що з перших днів широкомасштабної війни діти нібито малюють те, що й завжди (слава Богу, вони не потрапили у вир подій окупованих територій). Але у дитячих малюнках з’явилося так багато жовтих і синіх кольорів, які б не були теми! Малюки свідомо стають патріотами, з чіткою, хоч і дитячою позицією. У них все просто і зрозуміло: росія — це погано, Україна — це молодець! І якщо раніше, за словами Марини, діти рідко виявляли масове бажання малювати на патріотичні теми, то цьогоріч, наприклад, на свято Покрови вони просто рвалися творити патріотичні роботи. А ще викладачка додає, що роль мистецтва, зокрема й арт-терапії, у дні війни надважлива. Малювання, ліплення та інша творчість позбавляє людину тривоги, несе спокій, дає змогу по-іншому подивитися на життя, робить людей добрішими до себе й до оточуючих. 

Пластилінові роботи вихованців 

Щасливий ФОП

Нині Марина щаслива. Вона будує плани на перспективу, бо не розривається між поняттями робота і творчість. Марина їх врешті поєднала. Викладачка каже, що її переповнює відчуття, що з кожним своїм заняттям вона робить внесок у майбутнє, в дитячі долі. Щоб її майстерня ще більше надихала маленьких учнів, вона розмалювала її чарівним пейзажем у лілових тонах. 

А ще Марина Грицай вирішила зареєструватися ФОПом. Мовляв, це відповідає її принципам жити по правді і по совісті, це дозволяє не почуватися, що “обкрадаєш” державу у важкі часи і внутрішній “черв’ячок тебе не гризе”. На перших порах новоспечений підприємець боялася вийти в нуль чи в мінус, а нині працює спокійно і з розпростертими крилами. 

Результати творчої праці малеча гордо несе додому. Це добре. Бо з часом, порівнюючи роботи за певний період зростання, діти і їх батьки наглядно можуть оцінити прогрес і тоді бажання створювати прекрасне у дітей ще більше зростає. А нещодавно творча майстерня організувала чергову чудову виставку в Центрі культури і дозвілля “Оберіг”.

Марина Грицай навчає малювати і дорослих, які тільки відчули поклик душі до творчості…

.,.,.,.