27 Листопада 2022

Щука з Кременчука, або чому українці ставлять рибі пам’ятники

Related

Як морили голодом людей у селах на Решетилівщині

Кількість жертв “у війні” голодомором проти українського селянства перевищила...

Горбанівська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

У храмах Полтавщини знаходиться кілька чудотворних ікон. Одна з...

Найцікавіші та “найсвіжіші”археологічні знахідки на Полтавщині

Полтавська земля завжди приємно дивувала археологів, даруючи їм чудові...

Share

У липні 2009 року в місті Кременчук, що на Полтавщині, на набережній Дніпра у місцевому Придніпровському парку, звідки відкривається чудовий вид на острів Фантазія,  урочисто відкрили пам’ятник… щуці. Передісторією появи оригінального монумента стало проведення конкурсу дитячого малюнка. Таке творче змагання під назвою “Символ Кременчука це — …” у травні 2008 року оголосили Всеукраїнський благодійний фонд “Джерело Дніпра” та місцева газета “Кременчуцька панорама”. У підсумку конкурсних баталій виникла ідея створити і встановити у Кременчуці скульптурну композицію найоригінальнішого пам’ятника міста. Він мав би стати візитівкою Кременчука, натяком на його історію і радувати містян. Спершу організатори обрали кілька найвдаліших робіт, а найкращою з них стала та, що мала назву “Щука з Кременчука”. Вже незабаром у вигляді  пам’ятника переможний задум реалізував місцевий скульптор Володимир Максименко. Далі на ipoltavets.

Чому ж саме щука?

Кременчуцька щука згадується в одній з народних пісень. Її текст зокрема знаходився у записах Тараса Шевченка. Ось фрагмент із цього ліричного твору під назвою “Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха…”:

Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,

Хто не знає кохання, той не знає лиха.

Пливе щука з Кременчука, луска на ней сяє,

Хто не знає кохання, той щастя не знає.

Пливе щука з Кременчука, підстрелена з лука,

А вже ж мені, серце моє, з тобою розлука…”.

Ця народна пісня записана 3 жовтня 1846 року рукою Петра Чуйкевича у місті Кам’янець-Подільський в альбом Тараса Шевченка періоду 1846-1850 рр. Відомо, що Петро Омелянович Чуйкевич був учителем Кам’янець-Подільської гімназії, а ще — етнографом, який серед іншого збирав українські народні пісні. Він товаришував з Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем. З 1843 року Петро Чуйкевич був знайомий із Тарасом Шевченком та кілька разів з ним зустрічався. У місті Кам’янець-Подільський Тарас Григорович перебував 1846 року, тоді він за дорученням Київської археологічної комісії проводив обстеження історичних пам’яток Поділля. Чуйкевич, окрім згаданої народної пісні, записав в альбом Шевченка ще кілька інших пісень, одну з них великий Кобзар згодом використав у декількох своїх творах.

Народну  ж пісню “Пливе щука з Кременчука” вперше повністю надруковано у статті Дмитра Ревуцького “Шевченко і народна пісня”. Згодом твір введено до повного зібрання творів Тараса Шевченка в 10 томах. А скорочену пісню у вигляді шести рядків надруковано у виданні “Праці етнографічно-статистичної експедиції…”, які були зібрані Павлом Чубинським. 

Чим допоможе місту рибина на постаменті?

За деякими даними, спершу існувала ідея створення пам’ятника щуці у місті Кременчук із дерева. На меті її ініціаторів, завдяки наявності дерев’яного пам’ятника рибині, навіть було встановити рекорд. Але врешті пам’ятник виконали з бетону та міді. В урочистому його відкритті взяли участь представник фонду “Джерело Дніпра”, керівництво міста, чимало містян, журналісти і гості Кременчука. Цікаво і навіть символічно, що під час урочистостей Дніпром саме курсував чотирипалубний теплохід під назвою “Тарас Шевченко”! Містяни кажуть, що такі великі судна тутешніми водами плавають рідко.

Врешті кременчужанам щука сподобалася. Містяни вважають, що риба сприятиме туристичній привабливості Кременчука, а отже — і розвитку міського туризму. Водночас цей художній об’єкт став додатковою окрасою набережної. У цій популярній зоні відпочинку люблять проводити дозвілля люди різного віку, місцеві і туристи, біля пам’ятника вони активно фотографуються, тут призначають зустрічі й побачення. А ще пам’ятник популяризує творчість народну і творчість Тараса Шевченка й додає місту культурної впізнаваності.

Зубастий пам’ятник став джерелом народної творчості

Між іншим, пам’ятник кременчуцькій щуці став джерелом появи кількох повір’їв, легенди і навіть загадки. З приводу “свіженьких” повір’їв містяни кажуть: якщо закохані разом покладуть руки у пащу рибини, то будуть в парі назавжди. А ще кременчужани вірять у таке: щоб здійснити бажання практичні, щуці треба покласти у рота трохи грошей.

Щодо легенди і загадки, то вони пов’язані між собою. Так дехто вірить в існування такої загадки: “Пливе щука з Кременчука, а як гляне — трава в’яне. Що це?” та вважає, що відгадкою до неї є слово “коса”. Мовляв, і загадка, і поява народної пісні пов’язані із заснуванням 1839 року в Кременчуці механічного заводу. Тут якісно виготовляли різне сільськогосподарське знаряддя праці. Тому до Кременчука по плуги, молотарки і особливо по коси приїздили чи не з усієї країни. Тож ота щука, яка  по формі чимось нагадує головний елемент коси, від якої “трава в’яне”, й заслужила від вдячного народу  на увіковічнення в народній творчості, а саме в оригінальній загадці. Правда це чи ні — хто зна? Але чому б кременчужанам відмовлятися від такої “легендарної приманки” для туристів!

Цікаво, що ще у наших предків-слов’ян рибу-щуку шанували і пов’язували з святкуванням весняного відродження, воскресінням природи. Люди вірили, що люта Зима нібито замикає всі водойми, приспавши в кризі і саму воду, й рибу в ній. А коли на свято Явдохи, яке припадає на 14 березня, сонце набирається більшої сили, воно будить саме щуку. Вона ж хвостом розбиває на ріках лід. Тоді вода розливається снігом, він тане і приходить Весна. Тому не дивно, що про щуку співали навіть у веснянках. А ще в давнину дітвора часто приходила у вищезгаданий празник до річок, озер чи ставків, щоб почути як тріщить крига, коли щука б’є по ній хвостом. 

Бичок-годувальник з Бердянська…

Кременчуцька щука — це не єдиний пам’ятник рибі, який можна побачити в містах України. Ще одним досить популярним пам’ятником стала скульптура бичку-годувальнику на Приморській площі в місті Бердянськ, що на Запоріжжі (нині, на жаль, місто в окупації). Про мрію встановити монумент рибці, яка вигодувала місто, говорив ще бердянський іхтіолог В’ячеслав Мірошников у кінці 1980-х. Та з’явилася вона набагато пізніше — на початку 2000-х років. Монумент бичку-годувальнику — це плід праці скульпторів М.Мироненка і В.Михайлова. Він символізує вшанування маленької рибки, яку знають і полюбляють чимало поціновувачів морепродуктів. 

Кажуть, колись життя тисяч представників місцевих племен залежало від цього маленького морського жителя. Згодом рибка допомогла тутешньому населенню подолати скруту під час громадянської війни 1917-1923 рр., сталінський голодомор 1932-1933 рр., важкий період Другої Світової війни та часи радянського дефіциту. У продажу рибка була недорогою. Водитися вона звикла біля самого берега і її нескладно спіймати навіть голіруч. Після вживання риба наділяла організм людини риб’ячим жиром та іншими поживними речовинами. Після Другої Світової війни, саме вилов бичка поставив на ноги місцеві рибацькі артілі. Кажуть, пам’ятник-візитівка невизначеного виду, бо повною мірою не схожий ні на одного з вісімнадцяти видів азовського бичка. У якому стані монумент після окупації, достеменно не відомо.

….та риба-усмішка зі Львова

А от у Львові є пам’ятник рибі, яка дуже щиро посміхається (його й називають пам’ятником посмішці). Автор витвору — скульптор, карикатурист Олег Дергачов. Невелика кумедна рибка оселилася на одній із вулиць міста 2001 року. Це був подарунок автора, що радував перехожих до 2008 року. Потім митець замінив її на ще веселішу рибку. Мовляв, Львів змінюється на краще, тому і рибка, як символ настрою міста, має ставати все щасливішою. Замість плавників оригінальна риба має людські пальці та й ніс у неї нагадує людський… 

Здається, мета українських риб-пам’ятників  — звертати на себе нашу увагу, обов’язково бути поміченими, нести світові позитивні ідеї і спонукати нас думати про важливе!

.,.,.,.