Полтавщина – це історичний регіон, який лежить в низов’ї і в середньому течії речей Сули, Псла і Ворскли. Це край багатих літературних традицій з гоголевськими місцями, аутентичною кухнею, різноманітністю культури та давніх промислів. Полтавці дуже працьовиті люди, але і відпочивати уміли завжди. Тому це край, що має багато автентичних звичаїв та славиться своїм культурними традиціями. Більше детально про це у нашому матеріалі на сайті ipoltavets.com.
Полтавське весілля
Будь-які весільні традиції в народі – це завжди мікс обрядів, релігії, елементів побуту, а також повір’я. Весільні традиції України загалом схожі, але, залежно від регіону, мають свою етнічну родзинку. Незважаючи на те, що сучасні молодята воліють не включати до програми святкування весільні обряди, народні традиції все ж таки збереглися. Особливо яскраво та різноманітно представлені вони у Полтавській області, більш того, є навіть туристичні програми на тему весільної спадщини Полтави. Не дарма саме тут є справжній Музей українського весілля. У народному музеї відбуваються вистави з повним складом справжнього весілля і кожен учасник екскурсії – це гість.
Чіткий весільний план – запорука довгого подружнього життя
Ранок починався з того, що наречений відправляв музикантів до нареченої, і це означало початок зборів та приготування до весілля. Батьки нареченого благословляли сина та пригощали гостей, а мама приколювала дві голки на хрест на спині у сина, освячені в церкві. Окропляючи святою водою і обсипаючи на щастя нареченого зерном та монетками, бажали здоров’я та багатства. Батьки за традицією виводили сина за ворота, а за воротами на щастя розбивали тарілку, з якої розсипали зерно з монетками. Бояри і наречений зі сватами називалися у народі «весільний потяг», якого потім приєднувалися дружки і наречена. На початку весілля сторона нареченого та сторона нареченої дражнять одне одного жартівливими пісеньками та примовками.
Наречений міг потрапити до нареченої, тільки пройшовши чимало випробувань, які могли виконувати його дружки та бояри з весільного поїзда. Неодружені хлопці, які жили на одній вулиці з нареченою, ставали на ворота стіною і не пропускали нареченого без відкупу за наречену. Пройшовши всі перешкоди, наречена в’язала нареченому на руку хустку як символ згоди. Разом молоді ставали навколішки перед батьками для благословення перед образами. Після вінчання весь весільний потяг вирушав у двір до нареченої за святковий стіл. Молодята обходили тричі коровай і сідали на лавку, застелену вивернутою овечою шкірою.
На весіллі танцювали усі незалежно від віку. Починали з першого танцю молодих, а далі танцювали дружки з боярами під обрядові пісні та жартівливі примовки. “Покривання” нареченої – це був особливий обряд, коли наречена ставала молодою дружиною, для цього нареченій знімали вінок, а свекруха одягала тричі на неї хустку. У весільному вінку обов’язково мало бути багато стрічок, щоб кожній незаміжній дівчині вистачило по стрічці, яку їй вручала наречена. А також розрізали весільний коровай і роздавали кожному гостю по шматочку.
Свято Андрія на Полтавщині
День Андрія Первозванного в Україні святкують 13 грудня. Хоча він був святим і проповідував християнство, у святкуванні цього дня переплелися різні традиції. Тим і цікаве це свято. Крім церковного значення, воно має і язичницьке коріння.
Хоча сучасна молодь не дуже добре знає традиції цього свята, проте у полтавських селах вони ще збереглися. У давнину кожне село, а іноді й кожна вулиця мали окрему кімнату для вечірніх посиденьок у ніч на 13 грудня. Господиня будинку протягом дня готувала для хлопців компот із сухофруктів та робила вареники. Дівчата приходили заздалегідь і приносили різні продукти на вечір – хто що мав. Після того допомагали господині готувати вечерю. Хлопці приходили пізніше та приносили наливку та цукерки. Цікаво, що в той самий будинок не могли приходити рідні брати та сестри.
Коли всі збиралися, починалися веселощі. Хлопці розповідали цікаві історії та веселили всіх. Тим часом господарка місила тісто на так звану Калиту. До господарки по черзі приєднувалися всі дівчата, від старшої до молодшої — всі мали взяти участь у процесі приготування. Калита – це солодкий корж із білого тіста. Його спеціально запікали так, щоби він був твердим. Робили його не для вечері, а для веселої гри.
У коржику обов’язково робили дірку, через яку протягували червону нитку та вішали її посередині кімнати. Потім вибирали найвеселішого хлопця, який умів добре жартувати. Його називали “пан Калитинський”. А далі хлопці по черзі “сідлали” кочергу та підходили до коржа. Їх називали “панами Коцюбинськими”. Вони намагалися відкусити від коржика. Однак це було не так просто, адже пан Калєтинський сипав жартами, як з рогу достатку, і не розсміятися було просто неможливо. Щойно хтось із хлопців був близький до того, щоб вкусити Калиту, пан Калєтинський різко піднімав її за нитку.
Ворожіння на Андрія
Після веселощів і пустощів дівчата переходили до ворожіння. Це був для них найбільш хвилюючий момент, адже кожна хотіла дізнатися, що доля їй приготувала. Першим ворожінням було з паперовою квіткою, гілочкою мирту, перстнем та лялькою. Дівчата розкладали предмети під тарілками. Першою в цьому гаданні мала брати участь старша дівчина. Усі за неї хвилювалися, адже хотіли знати, чи вийде вона цього року заміж, чи ще побуде в дівках.
Шанс на весілля давала обручка. Якщо дівчина знаходила під тарілкою паперову квітку, то ще буде в дівках. Гілка мирту говорила, що на дівчину чекає розлука з коханим. Лялька – що хлопець зрадить дівчину.
На вулиці дівчата із заплющеними очима кидали чобіт. При цьому не можна було зрушувати з місця, інакше ворожіння не справдиться. Кинувши чобіт, дівчата придивлялися, куди дивиться шкарпетка — звідти і буде наречений.
На Полтавщині в гаданні на нареченого використовували навіть паркан. Підходили до нього і на кожному колі говорили “Старець, молодець”. Добре розглядали останній кілок. Якщо він був рівним і тоненьким, то хлопець буде молодим і здоровим. Якщо понівеченим і сухим, то й чоловік буде старим. Ворожіння, яке з легкістю можна використати і зараз, було таким: брали шапку та кидали туди папірці з іменами хлопців. Яке з них випаде, так і зватимуть нареченого.
Сучасні традиції Полтави
На Полтавщині існує давній і дуже гарний звичай, щороку в селі Великі Сорочинці проводять ярмарок. Тому Сорочинці відомі в усьому світі. Ярмарок проводиться наприкінці літа, в останній декаді серпня. Про цю подію навіть писав у своїх творах Микола Гоголь. Ярмаркова культура бере початок у 1840 р., тоді кількість ярмарків в Україні перевищила 12 тис. А з серпня 1999 року дотепер розпорядженням Президента України Сорочинський ярмарок отримав статус Національного.
Сорочинський ярмарок б’є рекорди
У 2017 році в перший день знаменитого ярмарку було зафіксовано рекордну кількість відвідувачів та організаторів заходів. Ще одним рекордсменом ярмарку став величезний коровай. Цей рекорд навіть зафіксували в Національному реєстрі рекордів України. Його вага становила більше півтонни, він був визнаний найважчим короваєм країни.
Багато жителів українських селищ і міст приїжджають сюди, щоб продати товар, а або купити. Сюди привозять свою продукцію для реклами та продажу представники багатьох українських підприємств. Тому не важко буде зустрітися з багатьма відомими та талановитими людьми. Щороку на ярмарку проводяться різноманітні благодійні концерти та виставки, де відвідувачі можуть побачити картини провідних українських художників та старовинне народне мистецтво.
Що зазвичай продають
У Сорочинцях під час ярмарку на кожному кроці можна знайти намети з чим завгодно, тут є:
• сувеніри
Кожен із відвідувачів бажає повернути додому спогади про ярмарок. Тому знайти магніт на холодильник чи сувенірну чашку не буде проблемою.
• вишиванки
У Сорочинцях вибір сорочок надзвичайно великий. Можна знайти прості футболки з орнаментом, а також сорочки або сукні ручної роботи.
• прикраси
Тут також можна знайти прикраси, виготовлені своїми руками. Дівчата можуть обрати унікальні брошки, виконані в одному екземплярі або традиційний вінок-обруч.
Також на цьому ярмарку можна знайти напої та закуски на будь-який смак. Найбільше перевага віддається пиву, горілці та домашнім напоям. А на закуски купують хачапурі, бублики, кренделі та пироги. Сорочинські пироги відомі своїм смаком на всю країну. Їх тут можна знайти на різні смаки та уподобання.
Фестиваль Галушки
Фестиваль галушки – традиційне кулінарне свято, яке щорічно проходить на Соборній площі Полтави. У ньому беруть участь понад півсотні кухарів, які намагаються переконати гостей фестивалю, що їхня страва найсмачніша. Головна подія – кулінарна битва, в якій беруть участь 12 ресторанів, розташованих на площі. Суворе журі визначає переможця та присуджує йому приз, який допоможе готувати ще краще.
Гостей фестивалю не лише нагодують, а й розважать. Щороку організатори готують насичену концертну програму за участю музичних колективів та театральних загонів.
Свято сала
Щорічне свято сала у Полтаві проходить в січні. Разом із полтавськими підприємцями у святі беруть участь підприємці з усієї області. Традиційне свято сала розгортається вулицею Соборності.
У програмі зазвичай влючені: пригощання виробами із сала, частування теплим вином – глінтвейном, конкурсна програма, концертні номери, аукціон. Окрім різноманітного сала, на заході торгують шашликами, м’ясом, ковбасою, сосисками та медом. Народні умільці пропонують сувеніри на згадку про власне виробництво.
Також традиційно проводиться конкурс на найкращу страву із сала. Тут можна спробувати сало в шампанському, сало в шоколаді та багато інших варіацій.
Медовий ярмарок
Наприкінці серпня у Полтаві щорічно стартує триденний медовий ярмарок. Проводять його в центрі міста, на алеї по вулиці Гоголя, біля обласного музично-драматичного театру. Ярмарок традиційно організовують у день Маковія, або Медового Спасу уже 25 років. Учасники – сім’ї бджолярів із громад Полтавського району. Усі вони – члени Полтавського обласного Товариства бджолярів.
Гостям ярмарку пропонують мед різних сортів, віск, прополіс, квітковий пилок, медове мило та свічки, медові настойки та ще багато цікавого. Окрім медових продуктів, на ярмарку продають авторські сувеніри, прикраси, іграшки. Також, організатори проводять конкурси між бджолярами, розваги для дітей, музичні виступи та обов’язково дарують хороший настрій.
