Полтавщина — це край з неймовірною історією, багатий на талановитих людей та високі ідеї. Це неймовірна гордість жити в місті, яке було осередком української думки багато століть.
Було воно ним завдяки українським письменником та громадським діячам, народженим тут. Полтавський край оспівували у піснях, легендах, це було місце живильної сили, куди з’їжджалися не лише письменники-уродженці краю, а й митці з інших куточків України. На сайті ipoltavets ми підготували цікавий екскурс та ближче знайомство з культурними й громадськими діячами, які народилися на Полтавщині.
Іван Котляревський – зачинатель нової української літератури
У Полтаві, на високій горі, стояв дім, огороджений з одного боку парканом, з другого частоколом. Згори було видно направо і наліво ліси. Перед горою простягався широкий луг, за якого срібною стрічкою переливалася річка Ворскла. У тому домі, в убогій дворянській сім’ї, народився 29 серпня 1769 року Іван Котляревський. Батько був канцеляристом у магістраті. Іван Котляревський вчився в дяка, потім вступив до Полтавської, так званої Катеринославської семінарії, до якої ходив упродовж восьми років. Вже в семінарії проявив поетичний хист, схильність до віршування, завдяки чому його прозвали товариші «ритмачем». Не скінчивши семінарії, вчителював у домах панів-дідичів.
Тоді мав нагоду приглянутися до народного життя. Щоб краще познайомитися з народним побутом, переодягався в народне вбрання, бував на народних досвідках, вечорницях. Записувати слова, збирав приповідки та пісні, приглядався до народних звичаїв. Добутком того вдумливого спостереження народного життя була частина Енеїди, в якій Котляревський дав образ українського побуту. В 1796-му році вступив до війська. У війні з Туреччиною виявив лицарську відвагу. Коли полк, у якому служив, перенесено з України на Литву, Котляревський покинув військову службу.
Котляревський жив і реалізувався як митець на полтавських землях
Поселився в Полтаві, де одержав догляд над інститутом, у якому виховувались дворянські діти. В 1812-му році в грізний час походу Наполеона, отримав доручення від генерал-губернатора Лобанова-Ростовського виставити козацький полк для боротьби з Наполеоном. Видно, Котляревський добре впорався з дорученням, коли в нагороду одержав ранг майора, діамантовий перстень і 500 рублів річної платні. Проживаючи далі в Полтаві, виступав у комічних ролях у домашньому театрі Лобанова-Ростовського. Коли на місці Ростовського губернатором став Рєпін, Котляревський створив для нього театр. Тут показав своїй комедії «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Як людина, визначався Котляревський сильним характером, добротою, людяною вдачею і здобув собі славу знаменитого гумориста, митця оповідання. Помер 1808 року. Перед смертю наділив свободою двох кріпаків. Невеличкий маєток роздав своякам та приятелям.
У Полтаві нині поставлений пам’ятник письменникові та музей-садиба з його особистими речами.
Микола Гоголь і натхненна полтавська земля
Микола Васильович Гоголь народився в багатодітній поміщицькій родині 20 березня 1809 року. Батьківщина письменника — село Сорочинці Полтавської губернії. Його дитячі роки пройшли в Миргородському районі, а саме в селі Василівка. Там йому також прищеплювали любов до традицій українського народу, інтерес до історії запорізького козацтва.
Навчався в полтавській школі, де особливо не виявляв унікальних здібностей до навчання, лише уроки образотворчого мистецтва та російської літератури викликали у майбутнього письменника інтерес.У 1821 році в 1970 році Гоголь почав вивчати правосуддя в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Саме в ці роки він виявив талант до літератури. Тому разом із друзями він організував рукописний журнал, де почав друкувати свої елегійні вірші, трагедії, оповідання та повісті. Крім того, Гоголь захопився театром.
Театр у житті Гоголя
У 1828 році письменник закінчив цей навчальний заклад і переїхав до Петербурга.
Після переїзду Гоголь багато разів намагався знайти себе в новій сфері, а саме стати актором і присвятити себе театру. Проте йому це не вдалося. Тому з великими труднощами у 1829 р. він став посадовою особою (колегіальним реєстратором).. Одноманітність і безглуздість цієї роботи були нестерпними для Гоголя, він не міг повністю розкрити свою творчу натуру. Тому саме ці роки класик присвятив написанню своїх творів, перші з яких він опублікував під псевдонімом В. Алов і присвячені вони були Україні.
Поряд з літературною діяльністю він вирішив присвятити себе театру, зайнявся драматургією. Класик спробував створити нову театральну техніку – реалізм із елементами комедії, «Ревізор» довів її соціально-виховну значущість.
Містична доля Гоголя
За кордоном письменник прожив близько року. 10 років. Гоголь знову повернувся додому і почав створювати другий том «Мертвих душ». Однак створення твору рухалося важко, і Гоголя мучили сумніви, що воно буде завершена. Крім того, класик в цей час хворів на дуже серйозні захворювання (малярія і холера). Усе це викликало захоплення письменника містикою та релігією, що призвело до духовної кризи.
Згодом класик став дотримуватись суворого посту. Голод для Гоголя був смертельним через перенесені недуги. Тому його організм не витримав і письменник помер 21 лютого 1852 року, лише за місяць до 43-річчя життя.
Гоголь дуже любив околиці міста і з ніжністю їх описував. Полтавці в свою чергу з прихильністю та шаною згадують його ім’я. Прогулюючись містом, вашу увагу може привернути гарна будівля з колонами: це Театр Н. В. Гоголя, особливе місце з унікальною історією.
Пам’ять про Гоголя збереглася не лише в місті — відгомін життя автора можна знайти в багатьох місцях Полтавщини. Наприклад, музей-заповідник Н. В. Гоголя – це відреставрована садиба родини Гоголів-Яновських, яка знаходиться в селі Василівка (сучасне Гоголево). Це місце, де виріс Гоголь і пізнав всю специфіку української традиції та історичної обрядовості. Навіть коли письменник переїхав до Санкт-Петербурга, йому вдалося продовжити стосунки з культурою рідного дому через листи, якими він обмінювався з матір’ю.
Олена Пчілка – відома на увесь світ гадячанка
Ольга Драгоманова-Косач, відома під літературним ім’ям Олена Пчілка, народилася в привілейованій родині землевласників в Гадячі — сім’ї, яка активно виступала проти гнобливої політичної та культурної політики Російської імперії. Її батько був юристом, який пробував свої сили в написанні віршів та оповідань, а мати цікавилася українською літературою, піснями, народними казками, звичаями, традиціями.
Її наставником був її старший брат Михайло Драгоманов (1841-1895), видатний учений, історик, політичний публіцист, літературознавець, фольклорист. Після смерті батька він зарахував її до ексклюзивної жіночої школи в Києві, де вона вивчала світову літературу та опанувала німецьку та французьку мови. У будинку свого брата вона познайомилася з провідними інтелектуалами того часу.
Як одна родина вивела цілу країну у світовий політичний контекст
У 1868 році, у віці дев’ятнадцяти років, Ольга вийшла заміж за юриста Петра Косача. Віддана мати, вона прищепила своїм дітям — двом синам і чотирьом дочкам — палку любов до батьківщини, пристрасть до знань, особливий інтерес до вивчення мов і літератур. Її старший син, який став математиком і професором фізики, писав під псевдонімом Михайло Обачний; її старша дочка Лариса під псевдонімом Лесі Українки стала найвизначнішою поетесою України.
Протягом своєї діяльності вона перекладала українською літературні твори кількома мовами, писала оригінальні вірші, п’єси, художню літературу, оповідання для дітей. Вона також публікувала біографії, нариси літературної критики, літературні огляди, коментарі до поточних справ. Крім того, вона упорядковувала й редагувала журнали, книги та альманахи.
Літературна діяльність, жіночий рух, політична боротьба
Її літературна діяльність перетиналася з її участю в жіночому русі та її політичною активністю у справі об’єднання Східної України (у Російській імперії) та Західної України (в Австро-Угорській імперії). У 1887 році вона разом із Наталією Кобринською із Західної України випустила широко відомий «Перший вінок» — альманах, який зважився на сміливий крок — запрошувати до участі лише жінок-дописувачів.
У 1905 році Пчілка брала участь в успішній спробі скасування царської заборони (1863 і 1876) на україномовні видання на Сході України. Цього ж року в Полтавській губернії вона заснувала організацію, яка боролася за права жінок і видала маніфест із вимогою автономії України.
Під час Першої світової війни Пчілка редагувала газети в рідному місті Гадяч на Полтавщині. У своїх тематично свіжих зображеннях способу життя та побуту вищих соціальних верств Пчілка була однією з перших українських авторів, які достовірно зафіксували мовленнєві моделі та розмови української інтелігенції.
В Гадячі залишилися монументи на місці садиби, де жили Косачі та Драгоманові. Будинок, на жаль, не вцілів. Зараз там розташований великий зелений гай, біля якого протікає річка Псел. Важко повірити, але там збиралися українська інтелігенція, створювалися найкращі українські твори та велися запеклі українофільські дискусії. Тепер це місце відпочинку та проведення тематичних заходів.
Михайло Драгоманов – представник творчої династії полтавчан
Михайло Драгоманов народився 6 вересня 1841 р. в м. Гадяч Полтавської губернії в родині дрібного поміщика. Михайло Драгоманов вважається батьком українського демократичного соціалізму, був виявив себе як вчений, літературознавець та етнографіст.
Оточення, у якому він народився, мало вплив на його подальше особисте життя та його наукову та громадську діяльність. Як зауважив Драгоманов, дрібна шляхта і шляхта, які мали дрібне чи середнє землеволодіння на Лівобережній Україні, на території колишньої козацької Гетьманщини, утворили своєрідне культурне гніздо, з якого вийшов ряд суспільних і наукових діячів. За суспільним становищем ця шляхта не була відсторонена від простого народу, оскільки була нащадками колишньої козацької старшини. З цієї причини вони усвідомлювали потреби людей і з розумінням ставилися до їхньої ситуації. На відміну від аристократів, прихильність яких до двору привела їх до столиць імперії, дрібна знать жила в їхніх маєтках і дуже цікавилася місцевими справами. Водночас матеріальне становище дозволяло їм вести культурне життя, навчати дітей.
Оточення Драгоманова та західноєвропейські прогресивні ідеї – стали ключем його досліджень і творчості
Драгоманов ріс в оточенні українських народних традицій, під впливом гуманістичних і ліберальних ідей батьківського дому. Його батько, після того, як в юності служив чиновником у Петербурзі, повернувся до рідного міста в 1830-х роках з ідеями, як зауважив Драгоманов у своїй автобіографії, які складалися з суміші християнства з просвітництвом 18 століття та якобінізму з демократичний цезаризм. Безперечно, з такими ідеями у нього не було місця в бюрократизованому дворянському житті провінцій за царя Миколи І. Одружившись, він залишався вдома, багато читав і надавав юридичну допомогу таким людям, як селяни, кріпаки чи новобранці, несправедливо взяті на військову службу. За це місцеві кріпосники та цивільна влада його дуже не любили.
Як і його батько, Михайло Драгоманов розвинув любов до читання та навчання. У 1853 році був прийнятий до Полтавської класичної гімназії. Серед інструкторів було кілька освічених вчителів, які зміцнювали принципи, які юнаку прищепили вдома. Ще в гімназії Драгоманов читав Шлоссера, роботи Маколея, Прескотт, Гізо та ін. Можна сказати, що громадсько-публіцистична діяльність Драгоманова почалася в гімназії, бо там товариші обрали його редактором рукописного журналу учнівського таємного клубу.
Згодом навчався в Київському університеті, де згодом став викладачем історії. За культурно-політичну діяльність у Київській Громаді у 1875 р. був звільнений з університету. Від імені Громади наступного року поїхав до Женеви, де став редактором журналу «Громада». Пізніше в 1880-х роках між ним і Київською організацією стався розрив, і в 1889 році він став професором Софійського університету, де і помер. За словами Івана Л. Рудницького, думка Драгоманова являє собою «поєднання ліберально-демократичних, соціалістичних та українських патріотичних елементів». Після затемнення в радянські часи Драгоманов був визнаний провідним політичним теоретиком України ХІХ ст.
