2 Жовтня 2022

Як ректор Харківського університету прославив село на Полтавщині

Related

Він забудував половину Полтави – геніальний Лев Вайнгорт

Протягом 30 повоєнних років Полтава мала одного з кращих...

Як полтавський чиновник став зачинателем нової української літератури – Іван Котляревський

Теза російської пропаганди про відсутність української нації (мова це...

Магія поза Хогвартсом чи ефект плацебо: народна медицина на Полтавщині

Значна частина народної медицини практикується на Полтавщині простими людьми....

Як полтавець заснував вищу медичну школу України: міністр УНР Оксентій Корчак-Чепурківський 

Засновником національної вищої медичної школи і медичної науки вважається,...

Share

Село Балясне має давню історію, спочатку його населяло зовсім мало людей, згодом воно розрослося, вдосконалило своє господарство, налагодило економіку та організувало культурне життя. Але відомим, повідомляє сайт ipoltavets.com, стало лише тоді, коли 1850 року, після об’єднання чотирьох харківських університетів в Харківській політехнічний інститут, його очолив вихідець з Балясного Михайло Федорович Семко. 

Село у володіннях графа Кочубея

Відоме село Балясне з середини XVIII століття як поселення в урочищі Сідакова Балка. За переписом 1782 року в Балясному разом з Попівкою проживало 259 чоловіків і 253 жінки. У 1800 році урочище Сідакова балка було куплене графом, згодом князям Кочубеєм у дворянки Марії Барабашевої та прапорщика Федора Псьола. 

1794 року полковник Кочубей переніс у Балясне із Старих Млинів Хрестовоздвиженську дерев’яну церкву, яку назвав Євдокіївською. 1869 року збудовано Успенську церкву. З часом поселення стало центром Баляснівської економії Кочубеїв. 1801 року в селі разом з Попівкою уже проживало близько 643 жителі. Пізніше до цієї економії ввійшли хутори Піщане та Надія, що належали раніше дочці Кочубея Надії, яка була одружена з полковником Потьомкіним. 

За переписом другої половини ХІХ століття село належить до Полтавського повіту, в якому проживає уже 1272 жителі, діяла церква, проходить 3 ярмарки на рік. 1869 року тут будується нова Успенська дерев’яна церква з дзвіницею. На початку наступного століття в селі проживало вже близько 2,5 тис. жителів. При Успенській церкві діяла бібліотека, земська і жіноча церковнопарафіяльна школи, відбулося 4 ярмарки на рік. В селі діяло 397 господарств. Крім землеробства, тут займалися промислами: було 12 теслярів, 18 кравців, 7 шевців, 3 ковалі, 3 лимарі, 5 ткачів і візник.

Балясне після проголошення радянської влади

Радянську владу в Балясному проголошено в січні 1918 року. Під час німецько-фашистської окупації тут формується повстанський загін, для боротьби з денікінцями, в якому було близько 200 чоловік. Пізніше село стає центром сільської ради, а згодом і центром Баляснівського району, який проіснував до 1926 року. Баляснівській сільській раді було підпорядковано багато хуторів. В 20-х роках ХХ століття діяло півтисячі господарств. Організована артіль “Надія”, створено 7 товариств спільного обробітку землі. Утворився на базі артілі великий колгосп. 

Під час німецько-фашистської окупації в селі розстріляно 7 патріотів, залишених для організації підпільної партизанської боротьби. 136 юнаків та дівчат відправлено на примусові роботи до Німеччини, спалено 286 хат, усі колгоспні споруди та громадські будинки. 

На 1947 рік Баляснівській сільській раді підпорядковано 9 сіл. Працювала середня школа великий колгосп, колгоспний будинок ветеранів, дитсадок, дільнична лікарня, аптека, будинок культури на 400 місць, бібліотека, комплексний приймальний пункт райпобуткомбінату, сільське споживче товариство, заготівельний пункт, їдальня, кафе, лазня, електропідстанція, відділення зв’язку та ощадбанку. При колгоспі був відкритий громадський музей.

Але справжнє визнання село отримало, коли у 1950 році, вихідець Михайло Семко очолив Харківський політехнічний інститут. За його каденції він ВНЗ стрімко розвивався, і отримав міжнародне визнання. Слід зазначити, що Семко був єдиним ректором у Радянському Союзі, який займав цю посаду понад 33 роки. Він отримав звання професора та захистив докторську дисертацію, нині його прізвище носять щорічні наукові молодіжні читання та Проблемна лабораторія фізики різання надтвердими металами. Пізніше була заснована медаль Михайла Семка «За особистий внесок у співпрацю університетів». 

.,.,.,.