Період зимових свят триває. Українці все більше повертаються до народних традицій і у власних родинах відроджують прадавні звичаї своїх регіонів. Якщо ви ще не встигли долучитися до цього процесу, то маєте нагоду дізнатися, якою була традиційна кутя по-полтавськи та приготувати цю страву на найближчі свята, а ще – довідатися про інші цікаві традиції нашого регіону. Далі на ipoltavets.
Найважливіша страва на різдвяному столі
Головною стравою та й основним символом різдвяних свят на Полтавщині, як і в інших регіонах України, здавна вважається кутя. Кутю в січневу пору в нас готують тричі, щоразу змінюючи рецепт. Так, напередодні Різдва, на Святвечір, (6 січня) на святковому столі – “багата” кутя. Попри те, що в період Святвечора ще триває піст, страву називають “багата”, бо має великий вміст інгредієнтів. Але вона повинна бути пісною і в неї не можна додавати вершкове масло.
Напередодні Старого Нового року (13 січня) господині готують кутю “щедру”. В цю кутю треба класти смачних інгредієнтів ще більше, а також додавати масло.
Ну, а в переддень Водохреща, на другий Святвечір, (18 січня) господиня столу – “голодна” кутя. У неї кладуть тільки зерно та мед. Справа в тому, що на різдвяний і водохресний Святвечори діють заборони: 6 січня – останній день Різдвяного посту, а 18-го – одноденний піст.
Щедра кутя по-полтавськи
Зрозуміло, що найсмачніші й найулюбленіші в народі куті – “багата” та “щедра”. На Полтавщині кутю готували виключно з пшениці або ячменю, які приправляли узваром та інколи маком. А на початку ХХ століття почали приправляти натертими цукерками. Спершу до горщика засипали пихане зерно (тобто пропарене окропом), потім заливали його водою. Її потрібно було на 1 склянку пшениці – 3 склянки. А вже потім горщик ставили у піч (що цікаво, він для куті був особливим і його використовували лише раз на рік). У печі зерно “ умлівало” 2-3 години. А в цей час приступали до приготування маку. Його спочатку замочували, а потім розтирали у макогоні. Цю дуже відповідальну справу доручали найстаршому хлопчику в сім’ї. Він мав розтерти мак до того стану, коли з’являлося біле макове “молочко”. До пшениці, що охолола, додавали мак та обов’язково родзинки (їх запарювали попередньо, щоб були м’які). Також для смаку добавляли горішки, та, звичайно, мед. Хто любив рідку кутю, той доливав у неї узвар (подейкують, що найсмачніший цей напій – з підкопченими грушами). Кутю “щедру” приправляли ще ж і маслом.
Спільна вечеря з покійною ріднею
Кутю разом з вечерею діти носили до хрещених батьків, а також до бабусь та дідусів, й інших найближчих родичів саме 6 січня. Дітвора обмінювала свою вечерю на їхню й на додаток отримувала солодощі та дрібні гроші. Діти ще й припрошували:
“Доброго вечора! Зі Святим вечором, будьте здорові! Просила мама, тато і ми вас просимо, приходьте до нас на вечерю!”. Після вечері й жінки вітали зі святом баб-повитух вечерею, дякуючи їм за те, що вони для них зробили.
Що цікаво, посуд після Святої вечері залишали на столі аж до ранку. Оскільки вважалося, що душі предків пригощалися залишками їжі. Аби покійні могли скуштувати кутю, її з самого рання ставили й на покуті, та на вікна. Вважалося, що на Різдво душі предків знаходяться поряд з живими людьми, тому, сідаючи на лаву, люди спочатку здмухували на неї, аби не сісти на душу покійного родича. Також у нашому регіоні вірили, що на Святвечір не можна полишати домівку, бо вся сім’я має бути разом. Вважалося забороною й позичати або просто давати якусь свою річ чужим людям.
Найріднішим – найбільші пряники
А, наприклад, на Котелевщині та Зіньківщині в різдвяний період існувала традиція випікати пряники: дівчатам їх робили у вигляді «баришень», а хлопцям – у вигляді вершників. Чим ближчий родич, тим більший пряник він отримував.
А ще на Полтавщині в різдвяні свята традиційно одягали вишиванки, пекли святкові пироги, але у піст їх робили з пісною начинкою. До циклу різдвяних свят готувалися ретельно: прибирали в хатах, ремонтували тини, перестеляли долівки та навіть білили хати. Також до свята часто кололи кабанів, різали овець або ягнят, особливо на Новосанжарщині та Кобеляччині. А ще на Різдво була традиція купляти новий одяг і посуд, зазвичай тарілки, горщики на кутю та узвар. Співали в регіоні і свої обрядові пісні.
